Як вберегти дитину від психологічної травми.
Війна — це стрес не тільки для дорослих, які все розуміють, але й для дітей. Відчуття небезпеки, тривоги, переривання звичних рутин, постійні зміни та рух — усе це може злякати дитину, викликати нерозуміння і дискомфорт. Основне, що потрібно пам’ятати — якщо батьки поруч і здорові, вони можуть надати дитині психологічну підтримку. Діти втрачають звичну повсякденність та впорядкованість життя. Адже тепер ігри і навчання чергуються з повітряними тривогами, вибухами, сховищем в укриттях.
Діти завжди потребують уваги і турботи дорослих. А особливо – в екстремальних ситуаціях. Наразі діти в Україні перебувають у стані війни – чують сирени під час ракетних атак, спостерігають руйнування будівель, здригаються від вибухів, стають свідками людських втрат. Через ці події багато дітей переживають стрес. Коли дитина тривожиться, вона може стати гіперактивною, примхливою, плаксивою. Вона може погано спати, боятися. Батьки повинні розуміти, що при цьому їх дитина не є слабкою чи хворою. Це нормальні реакції на ненормальну ситуацію.
Минуло півтора року після повномасштабного вторгнення. Випробування, які кожному й кожній з нас довелось пережити за цей час, залишають по собі сліди — як у пам’яті, так і в здоров’ї. Маленькі українці та українки теж перебувають у контексті війни.
Вислухайте дитину так, щоб вона відчула опору.
- Перша опора – це дотик. Обійміть її, притисніть до себе. Якщо дитина в стресі, торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом. Наші доторки – не поверхневі, не лоскочуть, а ніби легенько втискуються в тіло.
- Друга – ваш погляд. Перебувайте на рівні очей дитини, зігрійте своїм поглядом її.
- Третя – ваш голос. Скажіть, що боятися – нормально в такій ситуації, але ви поряд і все зробите, щоб захистити її. Дитина повинна відчути себе в безпеці. Попросіть дитину міцно стиснути вашу руку. А тоді скажіть: «У тобі стільки сили, яка допоможе впоратися із будь-яким страхом».
Щоб зберегти психічне здоров’я дитини, треба діяти за принципом «тут і зараз». У той момент, коли дитина знаходиться у стані стресу, у неї перехоплюється дихання. Потрібно навчити дитину робити видихи частіше, ніж вдихи.
Дуже важливо, аби батьки були спокійними та тримали себе в руках, адже дитина насамперед зчитує стан дорослих, який вони транслюють через поведінку, емоції. Але не треба повністю закривати свої емоції від дитини, не вийде, діти усе відчувають. Пояснюйте, що мама/тато також може боятися, це нормально, боятися зараз нормально. Якщо не можете стриматися, можете плакати, але без істерики. Поплачте разом з дитиною. Потім разом заспокойтеся, зробіть декілька вдихів і повільних видихів разом, обійміться. Ви повинні пояснити дитині, що війни закінчуються. І обов’язково поговоріть про хороші часи в майбутньому.
Багатьом сім’ям важко щось планувати, попри те, де вони знаходяться — в Україні або за кордоном. Родини, які перебувають в Україні, знаходяться в стані постійної “бойової готовності”. Тому довгострокові плани не є реалістичними. Ми можемо планувати свій день, тиждень чи місяць, але треба бути свідомими того, що заплановане може змінитися в будь-який момент. Однак, якщо ви можете запланувати похід в кіно з дитиною — потрібно йти. Навіть якщо доведеться перервати перегляд через повітряну тривогу. Діти, які зараз за межами нашої країни дуже сумують за домівками, за рідними, які залишилися в Україні або рідному місті, за друзями, домашніми улюбленцями, запахами, краєвидами та багато іншим. Багато з них не мають куди повертатися. І тут постає болюче питання щодо планів на майбутнє.
Важливо, щоб де б батьки не перебували, вони давали дітям відчуття безпеки та турботи, наскільки це можливо, були послідовними та логічними у своїх діях, говорили з дітьми й запитували про їх емоції, відчуття, думки. Це буде давати відчуття впевненості, контрольованості та розвантаження для дітей.
Сестра медична СА №4 Микитенко А.А.
